![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1){kind=small}
Поки на ХБ войнушка, запостю сюди:)Відгриміла-відшуміла чергова «ярмарка музичного марнославства», і залишила мене в роздумах – а що ж відкладе цьогорічне Ґреммі у пам’яті? Як вплине на світ музики і розклад його сил? Уже сам термін «шоу-бізнес» ніби натякає нам, що йдеться про торгівлю видовищем, і музикою тут навіть і не пахне, на жаль. І тому вкотре Ґреммі запам’ятається черговою сукнею Леді Ґаґи, черговою витівкою Каньї Веста, черговими закулісними плітками, скандалами, сенсаціями. Не більше й не менше.
Проте є одна річ, якою цьогорічний «ґремлін» зумів здивувати. І мова навіть не про Arcade Fire – хайп навколо «найголовнішого гурту сучасності» мав дійти до свого логічного закінчення у вигляді кількох грамофончиків та статуеток інших, менш пафосних премій. Головне здивування – проліт Джастіна Бібера у обох його номінаціях, проліт упевнений, не врятований навіть виступами із Ашером та Смітом-молодшим на церемонії. Джастін – годованець індустрії, улюблене дитятко мейджорів, черговий ідеальний плюшевий бейбі-бой, створений для стриження зелені та збору статуеток (якщо бути чесним, за прослуховуваннями-продажами-переглядами він був популярнішим за всіх присутніх у залі, за винятком хіба що Ґаґи). І якщо програш іншому «Славному монстру» в номінації «Поп-альбом року» ще більш-менш закономірний, то проліт у номінації «Новачок року» шокував і обнадіював одночасно. Ні, ніхто не здивувався б програшу усіх номінантів-конкурентів, а тим паче – переможниці, джазової дівчини Есперанци Сполдінґ, відомої хіба що в реально вузьких колах цінителів свого стилю. Але, погодьтеся, саме у полі «Дебютанта року» ми мали яскраву і цікаву конкуренцію. Адже не виграй Есперанца – далі були колоритний репер Drake, руда британка із Florence & The Machinе, дійсно цікаві рокери Mumford & Sons. Звісно, світу не звикати до маразмів «ґремліна», проте цього разу планети зійшлися, і ми побачили малесенький проблиск світла у темному царстві.
«Grаmmy — это премия, учрежденная американской академией звукозаписи, то есть плоть от плоти и кровь от крови индустрии звукозаписи. Если раньше индустрия звукозаписи действительно была стержнем всей музыкальной жизни, то теперь, с развитием интернета, она ей не является. Эта премия нужна только самой Record-индустрии, которая безнадежно пытается привлечь к себе внимание. Но это уже абсолютно умирающая история, к актуальной музыке отношения не имеющая».
І справді, інтернет – не лише рай для аудіопіратів, як багато хто вважає. Нині це, передовсім, невтомний і мало-мальськи об’єктивний генератор суспільної «табелі про ранги» світової музики. Погляньте на Ютуб, Ласт.фм, Айтюнс та десятки інших місць масового зібрання меломанів: щохвилинно там не лише слухають музику, а й оцінюють її – кількістю прослуховувань, завантажень, переглядів, а подекуди – й середнім балом, оцінками, рейтингами. Цю хвилю вже не спинити ні критикам, ні «незаангажованим фахівцям», точно так, як не виграти виробникам «фізичних носіїв» битву із сучасним цифровим племенем.
Слідкуючи за Ґреммі, я виокремив для себе 3 причини його занепаду, і спробуй – розберися, котра саме визначальна й головна.Ґреммі а) премія американська, а значить – суттєво зациклена на своїх власних традиціях. Великий бич премії – стиль кантрі, котрий світ загалом не визнає, але котрий, разом із тим, є невід’ємним атрибутом американськості в музиці. Цього року тріумфували Lady Antebellum, котрі взяли 5 статуеток, не будучи максимально популярними навіть у самих Штатах, не кажучи вже про світ. Минулорічна кантрі-принцеса Тейлор Свіфт, якщо не помиляюся, зібрала навіть більше грамофончиків, ніж її послідовники. Разом із тим, європейські гурти та течії традиційно дискримінуються – Depeche Mode не отримали жодної (!!!) статуетки із 5 номінацій, The Killers – апологети британського у США – жодної із 7!!!
Ґреммі б) премія консервативна, і всі течії та стилі, котрі так швидко загоряються й згоряють в нинішньому світі музики, відображаються у ній з певним запізненням. Не в останню чергу, сприяє цьому й бдзік, пов’язаний із канонічним обмеженням: до розгляду приймаються роботи, записані не пізніше вересня минулого року. Отже, на цьогорічні статуетки претендували (і навіть виграли їх) роботи, зроблені із 1 вересня 2009 року і до 30 вересня 2010-го. Себто, все, що записане з 31 вересня минулого року (а це десятки гідних робіт!), лишається на 2012 рік.
Ґреммі в) премія тотально і всепереможно комерційна, себто, всебічно зав’язана на рекординговій індустрії. Саме тому (а ще – через пункт б) ми не побачимо серед володарів премії найрадикальніших представників незалежних лейблів, а ті нечисленні, хто проб’ється, отримають 1 статуетку замість заслужених 5.
Світ міняється стрімко, а надто – в сфері електроніки та розваг. І як застарів грамофон як засіб прослуховування музики, так застаріла і Ґреммі як законодавець мод. Якщо раніше отримання премії означало хороший тон і приклад для наслідування, то нині це радше визнання очевидного. Поступово Ґреммі перетворюється на такий собі історичний релікт, залу слави, «премію за прижиттєві досягнення». Цьогоріч це ще більше підкреслилося премією Полу Маккартні у абсолютно неживій номінації «Найкращий соло-рок виступ». Невже ж не знайшлося в індустрії, хм, молодших претендентів за великого, але нафталінового екс-бітла та присутніх серед номінантів Клептона чи Планта?
Були, щоправда, у премії й кілька приємних моментів. Відкинувши малозрозумілі (та й малопопулярні, чого ж там) номінації типу «Найкращий альбом у стилі гаїтянської народної музики», побачимо, що в придатних до споживання полях «рок», «альтернатива», «джаз» повигравали люди достойні. Що, звісно, не відміняє запізнілості визнання Muse, La Roux, Дейнджер Мауса чи Them Crooked Vultures.
Але – про що я? Пройде рік, і я так само чекатиму Ґреммі. Такого, яким воно є. Тому, що все одно, порівняно із поверхневими і по-новому комерційними ЕМА та їх колегами, саме старий-добрий грамофончик лишається найбільш широким та різноплановим: 109 номінацій, серед яких – абсолютно унікальні стилі та технічні звершення, дають Ґреммі надію на життя. Так, вона застаріла морально, так, вона погрузла у шоу-бізнесових болотах, проте вона – важливий елемент музичного року. Невід’ємний і незамінний. Поки що.
На знімках:
вгорі: Arcade Fire таки ліпше за всяких там;
внизу: Есперанца - надія Ґреммі
Nina Karlsson - I Deny
Jamiroquai – Rock Dust Light Star
Kings Of Leon - Come Around Sundown
I Blame Coco - The Constant
Pet Shop Boys - Ultimate
НАЙК БОРЗОВ - ИЗНYТРN
Lykke Li - GetSome
oOoOO - oOoOO (ЕР)
The Tea Party - Splendor Solis
Carl Barat – Carl Barat 
Crystal Fighters – Crystal Fighters 
Maximum Balloon – Maximum Balloon 
Everything Everything – Man Alive 
Утро – Утро 
Detachements – Detachments 
Belle and Sebastian - Write About Love 
Warpaint – The Fool 
Blank Dogs – Landand Fixed 
BonusCD 